Підшипник встановлено неправильно. Проблема дуже серйозна!

Користувачі постійно скаржаться на термін служби підшипників, але 80% підшипників передчасно виходять з ладу через неправильне встановлення. Правильне встановлення підшипників може не тільки збільшити їхній термін служби та зменшити витрати, але й значно підвищити ефективність виробництва.

Як добре відомо, самі підшипники є компонентами, що використовуються для опори, а також деталями, що використовуються для підтримки обертання на валах. Підшипники можна класифікувати за їх властивостями тертя на підшипники ковзання та підшипники кочення. Залежно від напрямку навантаження, яке вони несуть, розрізняють радіальні підшипники, Опорний підшипникs, а також радіальні упорні підшипники тощо.

Збірка підшипників ковзання

Підшипники ковзання – це тип підшипників із властивостями тертя ковзання. Вони характеризуються плавною роботою, надійністю, низьким рівнем шуму та здатністю витримувати великі навантаження та значні ударні навантаження. За різними конструктивними формами їх можна класифікувати на інтегральні, роз'ємні та блочні тощо.

1. Збірка інтегральних підшипників ковзання

Інтегральні підшипники ковзання, зазвичай відомі як втулки, є найпростішою формою підшипників ковзання. Вони в основному збираються шляхом запресовування та забивання молотком. В окремих випадках використовується метод гарячого монтажу. Більшість втулок виготовлені з міді або чавуну. Під час складання слід бути обережним. Їх можна збирати, ударяючи дерев'яним молотком або дерев'яним бруском. Якщо допуск на натяг великий, їх слід запресовувати пресом. Незалежно від того, чи вони забиваються, чи запресовуються, необхідно уникати нахилу. Після складання масляна канавка та масляний отвір повинні знаходитися в потрібному положенні.

Для деформованих підшипників після складання внутрішні отвори слід обрізати. Для менших отворів можна використовувати розвертки для обрізання; для більших – скребки. Водночас слід звертати увагу на контроль зазору посадки з валом у межах діапазону допусків. Щоб запобігти обертанню втулки вала під час роботи, на контактній поверхні між втулкою вала та корпусом встановлюються позиційні штифти або гвинти з поперечним швом. Через різну твердість матеріалів корпусу коробки та втулки вала, під час свердління свердло дуже легко нахилиться в бік м’якого матеріалу. Рішення такі: по-перше, перед свердлінням використовуйте пробійник для пробивання отвору в бік твердого матеріалу; по-друге, використовуйте короткий свердло, щоб збільшити жорсткість свердла під час свердління.

2. Збірка роз'ємних підшипників

Роз'ємні підшипники, також відомі як роздільні підшипники, мають просту конструкцію та їх легко регулювати та розбирати. На вкладиші підшипників вставлено два вкладиші, а на з'єднанні використовується прокладка для регулювання прийнятного зазору.

● Збірка втулки підшипника та Корпус підшипника

Контакт між верхньою та нижньою вкладишами підшипника та внутрішнім отвором корпусу підшипника має бути добрим. Якщо він не відповідає вимогам, використовуйте внутрішній отвір корпусу підшипника товстостінного вкладиша підшипника як орієнтир для шкребка задньої частини вкладиша підшипника. Водночас, два сходинки на обох кінцях вкладиша підшипника повинні бути близько до двох кінців корпусу підшипника. Для тонкостінних вкладишів підшипника необхідно лише зробити середню площину вкладиша підшипника приблизно на 0,1 мм вищою за площину корпусу підшипника, і немає потреби шкребти її.

● Втулка підшипника встановлена ​​в корпусі підшипника і не повинна зміщуватися ні радіально, ні осьово. Зазвичай її зупиняють та позиціонують за допомогою сходинок на обох кінцях втулки підшипника або за допомогою позиціонувальних штифтів.

● Скрібання вкладишів підшипників

Для розрізних вкладишів підшипників зазвичай використовуються відповідні шліфувальні наконечники вала. Зазвичай спочатку зішкрібається вкладиш підшипника, а потім верхній вкладиш підшипника. Для підвищення ефективності, під час зішкрібання вкладиша підшипника не потрібно встановлювати вкладиш підшипника та кришку. Коли точка контакту нижнього вкладиша підшипника в основному відповідає вимогам, верхній вкладиш підшипника та верхня кришка щільно притискаються. Під час зішкрібання верхнього вкладиша підшипника точка контакту нижнього вкладиша підшипника додатково коригується. Під час зішкрібання герметичність вала можна регулювати, змінюючи товщину прокладки, збільшуючи кількість зішкрібань. Коли кришка підшипника затягнута, вал може вільно обертатися без помітного зазору, а точки контакту відповідають вимогам, зішкрібання завершено.

● Вимірювання зазору підшипника

Розмір зазору підшипника можна регулювати за допомогою прокладки в середній площині або шляхом безпосереднього зіскрібання втулки підшипника. Зазор підшипника зазвичай вимірюється методом пресування свинцевого дроту. Візьміть кілька відрізків свинцевого дроту діаметром, більшим за зазор підшипника, і помістіть їх на шийку та середню проміжну поверхню. Потім затягніть гайку, щоб щільно притиснути середню проміжну поверхню, відкрутіть гайку, зніміть кришку підшипника та обережно вийміть сплющений свинцевий дріт. Використовуйте мікрометр для вимірювання товщини кожного взятого відрізка. Виходячи з середньої товщини свинцевого дроту, можна визначити зазор підшипника. Зазор загального підшипника повинен становити 1,5‰-2,5‰ (мм) діаметра вала. Якщо діаметр більший, слід взяти менше значення зазору. Якщо діаметр вала становить 60 мм, зазор підшипника повинен бути від 0,09 до 0,15 мм.

Збірка підшипників кочення

Підшипники кочення мають такі переваги, як низьке тертя, малий осьовий розмір, легка заміна та просте обслуговування.

Технічні вимоги до складання

Торцеві поверхні підшипників кочення, позначені кодами, слід встановлювати у видимому напрямку для полегшення перевірки під час заміни.

Радіус дуги на сходинці шийки або отвору корпусу повинен бути меншим, ніж у відповідному положенні на підшипнику.

Після того, як підшипник буде зібраний на валу та в отворі корпусу, перекосу бути не повинно.

З двох підшипників на одній осі один повинен змусити вал рухатися, коли він розширюється під впливом тепла.

Під час складання підшипників кочення важливо суворо запобігати потраплянню бруду всередину підшипників.

Після складання підшипники повинні працювати гнучко, створювати низький рівень шуму, а робоча температура загалом не повинна перевищувати 65 ℃.